Учениця   11-А  класу Горбатюк Ольга

Всі ви певно пам’ятаєте, що на загально-шкільній лінійці наш директор – Лагодюк Вікторія Юріївна повідомила нам приємну новину про надходження до нашої школи гуманітарної допомоги з Німеччини. Я вирішила поцікавитися у Вікторії Юріївни, як же вона цього добилася.

Перегляну фото "Гуманітарна допомога з Німеччини"...

Чесно кажучи, потрапити до нашого директора на прийом виявилося не так вже і просто. Вона дуже занята людина, і тому через дурниці до неї марно звертатися. На щастя вона погодилася відповісти на декілька моїх запитань, і навіть присвятила мені цілу годину свого часу.

Вікторія Юріївна розповіла мені, що вся ця історія розпочалася ще у лютому 2007 року, коли мама одного із учнів Шпаковська Оксана Валеріївна розповіла їй про існування німецької організації «Товариство по підтримці країн Східної Європи», яка надає гуманітарну допомогу іншим країнам. Вікторія Юріївна дізналася, що для отримання цієї допомоги потрібно подати заявку та розробити проект. Звичайно, вона одразу взялася за справу і вже до Паски власноруч підготувала всі необхідні документи та, звісно, проект. «Фішкою» проекту стала його масштабність, адже в ньому Вікторія Юріївна не просто написала свої плани на надану допомогу, а висвітлила в загальному своє бачення розвитку школи на найближчі роки. На цю допомогу претендували ще кілька організацій. Проте, як тільки в Німеччині побачили наш проект, то зразу ж повідомили про свою зацікавленість.

Звичайно, в нашій державі залишилися ще певні відголоски бюрократизму, тому не все йшло так гладко з оформленням документів. Потрібно було оформити цілий пакет документів на митниці, у податковій, в ОДА (обласній державній адміністрації), навіть отримати дозвіл з Кабінету Міністрів. Вся тяганина із документами тривала десь приблизно 4-5 місяців.Неоціненну допомогу надали нам батьки Водька Ігоря (учня 6-А класу)у здійсненні перевезення даної гуманітарної допомоги в Україну повністю безкоштовно. Пастори Абатуров Олег Геннадійович та Ванк Матіас також дуже нам допомогли, адже за участю своїх прихожан допомогли запакувати техніку та надали приміщення для її зберігання до того моменту, коли були готові всі документи на її вивіз. Дуже приємно, що коли техніку нарешті привезли, то учні нашої школи не просто стояли осторонь і спостерігали за дійством, а приймали у ньому активну участь, допомагали розвантажувати фуру. Ну і звісно не було б нічого цього, якби не сприяння керівника фірми «Товариство по підтримці країн Східної Європи» Реінхарда Адріана (Reinhardt Adrian). Я вважаю, що ми всі повинні бути щиро вдячними пану Адріану за його підтримку, терпіння та розуміння. Також, з великою гордістю можна зазначити, що фірма пана Адріана повідомила нам, що вона і далі має намір з нами співпрацювати, тому я сподіваюся, що через деякий час ми зможемо налагодити міцні зв’язки з цією фірмою, а також зі школою міста Дортмунд, звідки ми і отримали цю допомогу.

«Я керувалася таким гаслом: «Якщо стукаєш, то тобі обов’язково відчинять». На здійснення всього цього проекту було витрачено чимало часу, сил, нервів, проте я вірю, що все це було не даремно. Я б не докладала таких зусиль, якби нам це не було дійсно потрібно. Але, звісно все це робилося з допомогою дуже великої кількості людей, а тому я казала і повторюю знову «Без батьків одна я революцію не зроблю» - сказала мені під кінець нашої розмови Вікторія Юріївна.

Дивовижно, яких зусиль доклала Вікторія Юріївна, скількох людей долучила. І зрозуміти це повинні всі, адже все це робилося не тільки заради нас з вами, адже ми цілком забезпечені й здорові діти, а й задля тих маленьких діток з вадами зору, які навчаються у садку № 35. Все це їм, та і нам з вами конче потрібно. Я хочу звернути вашу увагу на те, що вся ця допомога надавалася на громадських засадах. На жаль, в Україні є безліч дуже заможних людей, які мають можливість надавати велику допомогу школам та дитячим садкам, проте, нажаль, вони робити цього не хочуть. На щастя, на шляху Вікторії Юріївни до здійснення цієї мети траплялися лише добрі люди, які від щирого серця прагнули допомогти тим, хто цієї допомоги потребує. Сподіваюся, років через 10, коли ми досягнемо того рівня життя, який зараз у Німеччині, ми зможемо також допомагати країнам третього світу, звісно, якщо вони потребуватимуть цього.

Ще один дуже корисний урок я винесла для себе зі слів Вікторії Юріївни «Якщо стукаєш, то тобі обов’язково відчинять». Гадаю, що він буде корисним для всіх. Вірте у себе й у ту мету, яку ви перед собою поставили. Вірте, добивайтеся, шукайте виходи, не будьте байдужими, і ви досягнете будь-якої цілі. Також, від себе, хочу сказати, що ми повинні допомагати тим, хто справді потребує нашої допомоги, адже разом ми звернемо гори і виведемо нашу з вами країну на новий, небачений до сьогодні рівень.

Євангеліє від Луки 11, 9-13

Сказав Ісус: Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиниться.